Субота, 23.09.2017, 04:52
Сімейна педагогіка

 Каталог статей

Меню сайту
Категорії розділу
Народні прикмети [22]
Приказки та прислів'я [13]
Загадки [13]
Пестушки, утішки [6]
Забавлянки [8]
Скоромовки [1]
Заклички [1]
Колискові пісні [15]
Колядки [16]
Щедрівки [11]
Купальські пісні [0]
Веснянки [2]
Жниварські пісні [0]
Українські народні дитячіі пісні [5]
Лічилки [0]
Народні ігри [27]
Легенди України [19]
Народні притчі [1]
Народні свята [40]
Українські символи [1]
Форма входу
Пошук
Реклама
Порадник: Робота в Інтернеті
Реклама
Наше опитування
Мене цікавлять
Всього відповідей: 298
Життя сайту
Друзі сайту
 З думкою про учня...
Записник сучасного вчителя
Со всех сторон
Записник сучасного учня
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Куточок народознавства » Легенди України

Легенда про Ведмідь-гору

 

Колись дуже давно в горах Криму жили лише дикі звірі. Багато було серед них вели­чезних кровожерних ведмедів. Хижаки спус­калися з гір, виходили на рівнини, нападали на людей, що там жили. Уполювавши багату здобич, знову ховалися в горах,

На самому березі моря, біля підніжжя стрімких скель, жила ведмежа зграя. Ке­рував ними ватажок — старий грізний вед­мідь.

Якось повернулися ведмеді з полювання і знайшли на березі уламки корабля. Серед них лежала непритомна маленька дівчинка. Тільки вона залишилася жива після загибелі корабля.

Маленька дівчинка стала жити серед вед­медів. Минули роки, і вона стала вродливою дівчиною. Старий ватажок і всі ведмеді дуже любили її. Дівчина співала пісні, бавлячись серед дикої природи, а ведмеді ладні були з ранку до ночі слухати її казковий голос.

Якось хижаки знову пішли на рівнину за здобиччю. А тим часом недалеко від вед­межого лігвища хвилі викинули на берег чо­вен із гарним юнаком. Ще підлітком його ви­крали воїни одного з розбійницьких племен, що жили на протилежному березі моря. І коли випала нагода, юнак зважився на вте­чу, сподіваючись повернутися на батьківщи­ну. Буря довго носила його човен по морю, поки не викинула на кримський берег.

Знесилений голодом і спрагою, юнак не­рухомо лежав на дні човна, Дівчина перенес­ла юнака в безпечне місце, напоїла й наго­дувала, а човен сховала в кущах під скелею, щоб ведмеді ні про що не здогадалися,

Багато днів дівчина носила юнаку їжу й питво. Юнак розповідав їй, як живуть люди в його рідних краях. Уважно слухала дівчи­на, дивлячись у ясні сині очі юнака. А потіал вона співала для нього свої улюблені пісні. І звичайно, як то буває, вони палко покохали одне одного,

Юнак сказав дівчині:

— У моєму човні вистачить місця для двох. Поїдеш зі мною на мою батьків­щину?

І дівчина відповіла:

— Так. Я поїду з тобою куди завгодно, Юнак уже одужав, до нього поверну­лися сили. Він змайстрував щоглу, зробив вітрило зі звіриних шкур. Закохані чекали те­пер тільки сприятливого вітру, щоб назавжди покинути ведмежий берег.

І от цей день настав. Юнак і дівчина зіш­товхнули човен у воду, сіли в нього. От уже між човном і береговими скелями лягла ши­рока смуга води...

і тут затремтіла земля під важкими кро­ками, пішла луна горами від грізного ревіння. Це повернулися на берег із далекого походу ведмеді й не знайшли дівчини.

Ватажок подивився на море і зрозумів усе. Назавжди покинула їх улюблениця вед­межого племені.

Старий ведмідь люто заревів. Він занурив величезну пащу у воду й почав заковтува­ти море. Його приклад наслідувала решта. За якийсь час море стало міліти. Хвилі тяг­нули човен назад до берега. Дівчина бачи­ла: її коханому не уникнути страшної долі — розірвуть його ведмеді.

І тоді дівчина заспівала. Щойно пролунав її голос, і звірі підвели голови й заслухалися. Лише старий ватажок не відривався від води. Ще глибше занурив він передні лапи і морду в холодні хвилі. Вирувало море в його пащі, вливаючись у неї широким потоком.

Заклинала в пісні дівчина всі сили зем­ні і небесні стати на захист її першої, чис­тої любові. Благала вона старого ведмедя змилуватись над нею і її почуттям, і таким палким було благання дівчини, що страшний звір Нарешті підвів голову й завмер. Але не пішов з берега. Лежав непорушне, вдив­ляючись у далечінь, де зникав човен із його улюбленицею.

І лежить старий ведмідь на березі тисячі років. Скам'яніло його могутнє тіло. Круті боки перетворилися в стрімкі прірви, міцний хребет став вершиною гори, що сягає хмар, голова зробилася гострою скелею, густа вовна перетворилася на лісові нетрі.

Старий ватажок-ведмідь став Ведмідь-гора.

Категорія: Легенди України | Додав: uthitel (14.08.2015)
Переглядів: 743 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: