Явища природи

Ходить у дозорі

Й пильнує в небі зорі.

З високості дрібно-дрібно

Розсипає сяйво срібне.

Він і гріє, і пече,

І, як зайчик, грається,

Схочеш взять його — втече

І мерщій сховається.

Хто співає, свище й плаче,

А ніхто його не баче?

Тепле, гарне, на людей дивиться,
А на себе дивитись не дозволяє.

Восени родюся,

Повесні вмираю,

Своїм тілом землю

Взимку зігріваю.

Я на вигляд круглолице,

Наче баня на дзвіниці;

Щирим золотом горю,

Глянь на мене — засліплю.

Вийшла звідкільсь гарна дівка,

На ній стрічка семицвітна.

А де з річки воду брала,

Там коромисло зламала.

Сам не біжить,

А іншим стояти не дозволяє.

Зоря — зоряниця, молода дівиця,

Гуляти ходила, сльозу зронила,

Місяць бачив — не підняв,

Сонце бачило — підняло.

Горя не знаємо,

А гірко плачемо.

Голуба хустина,

Жовтий клубок.

По хустині качається,

Людям усміхається.

Торох-торох

Розпався на горох,

Почало світати —

Нема що збирати.

Що без леза та без зуба

Розтина міцного дуба?

Куди ступиш, всюди маєш,

Хоч не бачиш, а вживаєш.

Довго мене нема — все в'яне,

А як пройду — знов оживає.