Субота, 23.09.2017, 05:08
Сімейна педагогіка

 Каталог статей

Меню сайту
Категорії розділу
Вірші та оповідання: Золота осінь [28]
Вірші та оповідання: Зимонька-зима [16]
Вірші та оповідання: Весняна пора [42]
Вірші та оповідання: Літо-літечко [38]
Гриби: їстівні-неїстівні [5]
Оповідання Василя Сухомлинського [6]
Етичні оповідання [6]
Дитячі віршики [27]
Форма входу
Пошук
Реклама
Порадник: Робота в Інтернеті
Реклама
Наше опитування
Мене цікавлять
Всього відповідей: 298
Життя сайту
Друзі сайту
 З думкою про учня...
Записник сучасного вчителя
Со всех сторон
Записник сучасного учня
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Почитаємо з дитиною » Етичні оповідання

К. Чуковський Федорине горе

К. Чуковський

   Федорине горе

Скаче сито по полях,

Ночви скачуть по лугах.

За лопатою мітла

Вулицею вздовж пішла.

А сокири, подивись,

Із гори стрибають вниз.

Налякалася коза

І відскочила назад:

«Що ж це сталося? Чого?

Щось не втямлю я цього».

Як залізна вкрита сажею нога,

Поскакала, пострибала кочерга.

А за нею мчать по вулиці ножі:

«Гей, держіть, держіть, держіть,

               держіть, держіть!»

І каструля — за межу,

Доганяючи діжу:

«Я біжу, біжу, біжу,

Я себе вже не держу!»

Ось і чайник вслід за кавником

              біжить,

Та тріскоче, та тріскоче, торохтить...

Праски теж біжать порипують

І калюжі, і калюжі перестрибують.

А за ними блюдця, блюдця —

Дзінь ля  ля! Дзінь- ля-ля!

Вулицею вздовж несуться —

Дзінь -ля-  ля! Дзінь  -ля-  ля!

На склянки — дзілінь! —

              натикаються,

І склянки — дзілінь! — розбиваються.

І біжить сковорода, і деренчить:

«Ви куди? куди? заждіть! заждіть!

                заждіть!»

А за нею чашка,

І виделка, й пляшка,

Миска і ложка —

Усього потрошку.

Стіл з віконця випав сторчголов

І пішов, пішов, пішов, пішов, пішов...

А на нім, а на нім,

Верхи, наче на коні,

Самоварисько сидить

І друзякам він кричить:

«Утікайте, тікайте, рятуйтеся!»

І в залізну дме трубу:

«Бу-  бу  -бу! Бу- бу- бу!»

А за ними скоро, скоро

Бабця човгає Федора:

«Ой, куди ви? Ой, заждіть!

Ой, додому поверніть!»

Але ночви їй говорять:

«Ми сердиті на Федору!»

І сказала кочерга:

«Я Федорі не слуга!»

А коштовні чайні блюдця

Із Федори лиш сміються:

«Вже на нас ти не чекай,

Не повернемось — і край!»

Тут Федорині коти

Підняли свої хвости

І за посудом біжать,

Голосно услід кричать:

«Тарілки, ви нерозумні,

Нащо повтікали з кухні?

Не гасайте за воротами

З горобцями жовторотими!

Вам недовго розколотись

Чи втонути у болоті.

Не втікайте, постривайте,

Повертайтеся у дім!»

Тарілки кружляють-  в’ються,

А Федорі не даються:

«Краще в полі полягти,

Ніж до тебе знов піти!»

Мимо курка пробігала

І на посуд загукала:

«Куд- куда! Куд  -куда!

Де це вас жене біда?!»

Посуд їй на те говорить:

«Зле було нам у Федори,

Не любила нас вона,

Била, била нас вона,

Закурила, зачадила

І згубила нас вона!»

«Ко  -ко-  ко! Ко  -ко-  ко!

Вам було нелегко -ко!»

«Так, — промовив мідний таз, —

Подивись- но ти на нас:

Ми поламані, побиті,

Ми помиями облиті.

Зазирни -но ти у діжку —

Там побачиш сіру мишку.

У цебро ще зазирни —

Там товчуться таргани,

Через це від тої баби

Ми втекли, немов від жаби,

І гуляємо в полях,

На болотах і лугах,

До нездари- нечупари

Не повернемось!»

І побігли вони крізь лісочок,

Поскакали з пенька на пеньочок.

А баба сердешна сама,

І плаче, і плаче дарма.

Сісти хотіла за стіл,

Та він відлетів, хоч без крил.

Баба зварила б обід,

Та каструль прохолонув і слід!

Чашки і склянки всі ушились —

Самі прусаки залишились.

Ой, горе Федорі,

Горе!

А посуд іде та й іде,

Болотами й полями бреде.

І чайник до праски шепнув:

«Я ледве вже ноги тягну».

І заплакали блюдця:

«А мо’, повернуться?»

І ночви заголосили:

«О, ми вже до смерті втомились!»

Та блюдо сказало: «Глядіть,

Хто це за нами біжить?»

І бачать: за ними із темного бору

Іде-  шкутильгає Федора.

Та диво: Федора не та,

Добра вона і проста.

Тихо за ними іде

І пісню тихеньку веде:

«Бідолашні ви сирітки мої,

Ви миски і сковорідки мої!

Ви додому, неповмивані, ходіть,

Вас помию я в чистесенькій воді.

Я почищу вас пісочком

Обіллю вас кип’яточком,

Знову будете мені

Наче сонце, осяйні,

А поганих тарганів з хати виведу,

Прусаків і павуків геть я вимету!»

Тут качалка мовить:

«Жаль мені Федору!»

І сказала чашка:

«Ох і бідолашка!»

І сказали блюдця:

«Треба б повернуться!»

Тут і праска додала:

«Не бажаємо їй зла!»

  

Довго, довго цілувала

Їх і пестила вона,

Поливала, умивала.

Полоскала їх вона.

«Вже не буду, вже не буду

Завдавати вам жалю.

Вже ніколи не забуду,

Як я, рідні, вас люблю!»

Засміялися каструлі,

Самовару підморгнули:

«Ну нехай, кінець журбі:

Ми пробачимо тобі!»

Полетіли,

Задзвеніли

Та Федорі просто в піч!

Куховарили всю ніч —

Будуть, будуть у Федори і млинці,

                і пироги!

І пішла, пішла по хаті мітла,

Застрибала, закружляла, замела,

Й порошинки у Федори

          не залишила.

І потішилися блюдця:

Дзінь -ля-  ля! Дзінь  -ля -ля!

І танцюють, і сміються —

Дзінь- ля- ля! Дзінь  -ля-  ля!

А на стільчику біленькому

Та на рушничку чистенькому

Самовар стоїть,

Наче жар горить,

Пахкотить і до баби підморгує:

«Я Федорці вибачаю,

Почастую добрим чаєм.

Пригощайся, Федоро Єгорівно!»

Категорія: Етичні оповідання | Додав: uthitel (02.10.2014)
Переглядів: 762 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: