До нас журавлик прилітав,

Він гарні віршики читав

Про синє небо і весну,

Про Чорне море і Десну,

Про Україну – рідний край...

Ти ще раз, друже, прилітай!

Привітний і світлий наш сонячний дім,

Як радісно й весело жити у нім.

Тут мамина пісня і усмішка тата.

В любові й добрі тут зростають малята.

Дзвінка наша пісня до сонечка лине:

«Мій сонячний дім – це моя Україна!»

Перше слово – Мати,

Друге – Україна.

Так учився розмовляти

Я, мала дитина.

Кожне слово пахне,

Мов листочок м’яти.

Та, мов квітка короваю,

Пахне слово Мати.

Кожне слово світить

Гранями рубіна,

Але сяє, наче сонце,

Слово Україна.

Як не любить той край,

Де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ,

Що ми звемо життям,

Де вперше став ходить

І квіткою неначе

В його теплі зростав

І усміхавсь квіткам!

Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля

Добридень тобі, Україно моя!

Моя Україна – це пісенька мами,

Розлогі лани колосяться хлібами,

Вишневі садочки, лелеки на хаті.

Купають ставочки хмарки пелехаті.

Моя Україна – то мамина ласка,

Червона калина, бабусина казка.

Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…

Я кращої в світі країни не знаю.

Я тримаю у руці

Кольорові олівці.

Хочу я намалювати

Кримські гори і Карпати.

Степ і пагорби Дніпрові,

І озера, і діброви,

І веселку, і калину,

Чорне море і Дунай –

Все це наша Україна,

Наш чудовий рідний край!

Синій, як море, як день, золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний.

Рідний наш прапор високо несім!

Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,

Гляньте, жита в ньому золото ллють.

З жита й волошок наш прапор ясний.

З неба і сонця, як день весняний.

Зацвітає калина,

Зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна,

Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, одна.