Головна » Статті » Пори року (вірші, оповідання) » Зима

Г. Демченко Витівки Діда Мороза

Тихий-тихий зимовий ранок. Нечутно, у шапці-невидимці ходить Дід Мороз і сам милується власною майстерністю. Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце Дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Усіх обійшов, нікого не минув.
Немало потрудився він і біля сосен. Торкнувся кожної глиці й ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м’яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли й не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий зимовий спокій.
Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується.
А Дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?»
Отакий-то витівник живе в наших краях.

Категорія: Зима | Додав: uthitel (07.02.2018)
Переглядів: 10 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: