Подивися у вікно. Уся шибка розмальована білими візерунками — це мороз її так розмалював. Холодно надворі. Усе навколо вкрито снігом — і земля, і дахи будинків; навіть на деревах — сніг.

Січень — найхолодніший місяць, середина зими. Ставки й ріки закуті кригою, заметені снігом поля й ліси. Ночі стоять довгі. О восьмій годині ранку ще темно, на дев’яту — тільки сонечко сходить. А дні взимку найкоротші. Не встигнеш на вулицю вийти побігати, погратися — зирк — і знову стемніло.
Заглянь зимового ранку на подвір’я. По снігу стрибають горобчики, від холоду настовбурчилися, розпушилися, на м’ячики стали схожі. Стрибають, крихти підбирають. Тут же перевальцем гуляють ворони, між ними метушаться галки — так і дивляться, чим би їм підживитися.
Винесуть собаці миску з їжею, тільки поставлять, а галки, ворони вже тут: навколо собаки стрибають, стараються з-під самого носа шматочок вихопити. Не витримає пес, кинеться за пташкою, а інші вже в миску лізуть. Схопить, хто хліб, хто кісточку — і геть полетять.
У селі взимку біля оселі не тільки цих пташок побачити можна. Сюди й синиці, і вівсянки, і навіть обережні сороки прилітають. Голодно взимку їм у лісі, ось вони й летять ближче до людської оселі, щоб підгодуватися.
Звірі лісові на полювання виходять, а ведмідь з осені як заляже в барліг, так і спить до весни.
Узимку всі стараються сховатися від морозу, від холодного крижаного вітру, і кожен по-своєму зимувати пристосувався.