Живе в нас у лісі пташка. Сама чорна з пробілинками, а на потилиці в неї пірця яскраві, червоні. Називається ця пташка — дятел.
Улітку дятел цілий день у лісі літає, шукає, що поїсти. Сяде на дерево, та не на гілку, як інші пташки, а прямо на стовбур, і біжить угору по ньому, неначе по драбинці. Біжить, а сам дзьобом по дереву вистукує: тук-тук, тук-тук. Дістане з-під кори хробачка або жучка та з’їсть.
А прийшла зима, холодно стало. Далеко поховалися всі комашки. Що ж дятел узимку їсть? Ось глянь: на снігу під деревом багато-багато соснових шишок лежить. А що це за дерево? Це дуб, а не сосна. Чому ж під ним соснові шишки?
Раптом підлетів до дуба дятел, у дзьобі шишку держить. Всунув її в розколину й почав дзьобом довбати. Роздовбав, насіння повибирав і по другу полетів.
Приніс другу, у розколину вставив, а стару шишку виштовхнув. Ось чому ціла купа шишок під деревом валяється.
Це дятел узимку насіння з них дістає та їсть.