Головна » Статті » Пори року (вірші, оповідання) » Зима

В. Сухомлинський Як дзвенять сніжинки

В. Сухомлинський

Як дзвенять сніжинки

Це було зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.
Раптом із півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте в нас на шкільному подвір’ї. Вслухаюся й дивуюся.
То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, аж місяць прислухається.

Ласкавий вітер і холодний вітрюга

У темному лісі, у глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець із синіми очима. А холодний Вітрюга — дід із колючою бородою.
Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев.
Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга. Устав, вийшов із лісу. Застогнала хуртовина. Іде по землі холодний Вітрюга, замерзають річки, гуде хуртовина.
Та ось піднялося сонечко вище над землею. Заболіла спина в холодного Вітрюги. Поплентав він у темний ліс, заліз у глибокий яр.
Прокинувся ласкавий Вітер, вийшов із лісу.
Засміялося сонечко, потекли струмки, зацвіли квіти, зашуміли трави.

Категорія: Зима | Додав: uthitel (07.02.2018)
Переглядів: 715 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: