Жив колись юнак. От якось узяв він відро і пішов до колодязя по воду.

Нахилився та раптом побачив на самому дні дівчину – сидить вона і волосся золотим гребенем розчісує.

– Як ти опинилася в колодязі? – питає юнак дівчину.

– Зла відьма зачаклувала мене, і тепер сидіти мені тут, поки хтось не звільнить мене, – відповіла вона.

– Я звільню тебе! – вигукнув юнак і спустився на мотузці у колодязь.

Поки він спускався, вода раптом зникла, і ледве він торкнувся ногами дна, як побачив, що знаходиться у розкішному палаці. Але дарма шукав юнак дівчину – у палаці нікого не було.

Настав час обіду. Хтось невидимий накрив на стіл, приготував чудові напої та наїдки.

Юнак поїв, подякував невидимому господарю і пішов гуляти по палацу.

Увечері сталося те ж саме: хтось невидимий накрив на стіл. Повечерявши, юнак подякував, і пішов шукати, де б йому провести ніч.

Раптом перед ним з'явилося зручне ліжко, застелене м'якими ковдрами.

– Хто ти, невидимий господарю? – вигукнув юнак, – чому не хочеш показатися мені? – Може, ти – та сама дівчина, що сиділа у колодязі?

– Так, це я, – пролунав дівочий голос, – я покажуся тобі, але перед цим я хочу, щоб ти познайомився із моєю родиною.

Двері відчинилися і до кімнати увійшли собака і мураха, влетів орел. Усі вони сіли поруч із юнаком. Він погладив їх, нагодував і напоїв.

– У тебе добре серце, – сказав голос, – шукай мене у тростяному замку. Якщо переможеш відьму, що зачаклувала мене, звільниш не тільки мене, але й моїх братів.

– Але де ж я знайду тростяний замок? – запитав юнак.

Ніхто йому не відповів. Тільки собака підійшов до нього і сказав людським голосом:

– Я відведу тебе.

Тоді до юнака підбіг мураха:

– Важкий і небезпечний шлях до тростяного замку. Але ти не бійся. Я дам тобі мурашине крильце. Якщо потрапиш у біду, стисни його в руці, і ти одразу ж перетворишся на мураху.

Орел розправив могутні крила, висмикнув із себе перо і подав його юнакові.

– Якщо стане тобі важко, стисни це перо в руці, і я одразу ж прилечу до тебе на допомогу.

Подякував звірям юнак і вирушив разом із собакою в дорогу – до тростяного замку.

Довго йшли вони. Раптом попереду заблищало море. Посеред моря – острів, а на острові у променях сонця яскравів тростяний замок.

– Ось ми й прийшли, – сказав собака. – Тепер треба перепливти через море.

– Мені це не під силу, – зітхнув юнак.

– Але ж у тебе є орлине перо.

Дістав юнак перо, стиснув у руці – і тут до його ніг спустився орел.

– Сідай мені на спину та тримайся міцніше!

Злетіли вони. Ось вже й вечір настав, і ніч минула, і тільки вранці орел спустився на землю перед воротами замку.

– Далі я летіти не можу. Тут ми повинні попрощатися.

Юнак погладив орла і хотів уже бува пройти до замку, але ворота були зачинені і оковані ланцюгами. Високий тростяний мур тягнувся до неба.

– Дарма ми старалися! Мені ніколи не потрапити усередину! – вигукнув у розпачі юнак.

– А хіба ж у тебе немає мурашиного крильця? – крикнув йому орел.

Згадав тут юнак про мурашиний подарунок, дістав крильце, затиснув його у руці і одразу ж перетворився на мурашку. Легко проліз він через тростяний мур, пробрався до замку і зайшов до однієї з кімнат. Там на лаві дрімала відьма, а поруч із нею сиділа дівчина з колодязя.

Зраділа дівчина, побачивши юнака, і тихо промовила:

– Візьми цей золотий гребінь, вийди у двір і чекай, поки прокинеться відьма. Вона лякатиме тебе, але ти не бійся. Тримай гребінь, аж поки він не перетвориться на чорну ворону. Принеси її сюди. Коли ворона опиниться у моїх руках, відьма втратить свою силу.

Юнак зробив так, як наказала йому дівчина.

Вийшла відьма у двір і побачила юнака із гребенем у руках.

Тоді вона перетворила гребінь на змію, потім на ящірку, потім на щура, але юнак не випускав його з рук.

Нарешті відьма перетворила гребінь на чорну ворону. Тієї ж миті юнак побіг до дівчини і віддав їй птаха.

І одразу ж загуркотів грім, блимнула блискавка, а коли все затихло, вони знову опинилися біля колодязя. А поруч стояли та всміхалися до них три парубки.

Дівчина підвела до них юнака і сказала:

– Ти звільнив не тільки мене, але й моїх братів. Один з них був собакою, другий – мурахою, а третій – орлом.

Отак щасливо усе скінчилося. І відгуляли вони пишне весілля, про яке люди потім ще довго згадували.