Зачарований льох

Українська легенда

Це було давно, ще за часів кріпаччини. Там, де зараз височіє у Боремлі старий замок, стояв колись розкішний панський палац. Жили там пани Чацькі, а в них була наймичка Мелашка з маленькою дитиною.

Якось у Великдень, ще й сонце не сходило, вийшла Мелашка з дитиною у двір і бачить — стоїть серед двору панського красивий великий льох, ще й двері до нього відкриті.

Що за дивина? Раніше його не бачила жінка. Зайшла у льох — ще дивніше видовище постало перед нею. Все у льосі світилося, а на скринях, столах, лежала сила-силенна всякого багатства: золото, срібло, самоцвіти...

Посадила Мелашка дитину на стіл, а сама кинулась збирати коштовності в запіл. Назбирала, побігла до хатини, щоб висипати і знову вернутися.

Та коли вийшла у двір — льох зник. Мовби крізь землю провалився. Бігала, плакала бідна Мелашка, все гукала свою маленьку донечку, яку лишила в льосі, та дарма. Ніяких слідів від льоху і її дитини не було.

Пройшло багато днів. Мелашка все побивалася за дитиною, розпитувала людей. Ніхто нічого достеменно порадити не міг.

Та одного дня зайшов до неї за милостинею старенький-старенький дідусь. Обдарувала його Мелашка, а після почала розказувати про своє горе. Вислухав її дідусь і порадив:

— Вийди жінко, знову у таку саму пору на Великдень у двір. Стоятиме льох — зайди, побачиш свою дитину, візьми і хутко вертайся назад та не оглядайся, бо знову матимеш лихо. Цей льох зачарований.

Послухалась Мелашка дідусевої поради. Точнісінько о такій же порі на Великдень вийшла, вона у двір і побачила — стоїть льох. Убігла швиденько Мелашка у льох, а там сидить на столі жива-живісінька її маленька донечка і грається коштовностями. Ніби нічого й не трапилось.

Забрала Мелашка дочку і з льоху. Все зробила так, як радив дідусь.

Але дитина незабаром захворіла, а через деякий час померла. Гірко плакала вдовиця, клянучи свою долю і той зачарований льох.

Наступного року на Великдень вийшла вона у двір і знову побачила льох. Гірко заридала:

— Щоб ти провалився на віки вічні! Через тебе моя дитина пішла навіки в сиру землю.

Раптом похитнулася земля, провалився льох, а з ним і Мелашки не стало. З тих пір і понині льох той не з’являється. Прокляла його Мелашка.