Як тільки Господь наш_г Творець, поселив на Землі людей, вони відразу почали про­сити в Бога для себе зручні та вигідні місця проживання.

Не квапились тільки українці. Вони були від початку козаками: безпечно мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось роззирнулись і побачи­ли, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини.

Тоді пішли й вони до Господа. Тихенько стали за порогом і чекали, бо Творець саме тоді був чимось дуже зайнятий,

А коли Творець оглянувся і побачив чу­батих вояків, то здивувався:

— А чого вам треба, хлопці? — спитав протяжне.

—- Та землі-матінки хочемо, Боже.

— Буде вам матінка-земля. Ідіть та й осі­дайте он на тому клаптику між морями,— показав пальцем униз.

— Та там уже іспанці, Боже!

— Ага, то біля них селіться.

— Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще якихось людей повно.

Подивився Бог згори й переконався, що все вже роздано. А козаки йому дуже сподобались — і не хотів Творець залишати їх без земель.

— Гаразд,— сказав Господь.— Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що за­лишив собі на земний рай. Але то незвичай­ний куточок! Земля там пахне медом, вода, як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечес­тивці, тому його треба пильнувати та боро­нити. Як будете направду такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, -а як ні — то рабами нечестивців.

— Згода. Добре, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу!

Поблагословив їх Творець і провів до райських воріт. Відтоді орють козаки землю, а зброєю захищають її від усякої нечисті. І назвали свій райський куточок — Україна.