18:10 Дванадцять мисливців |
Дванадцять мисливцівДля молодшого шкільного вікуБрати Грімм Жив королевич, і була в нього наречена. Він дуже її кохав. Раз сидів він у неї, і раптом прийшла звістка, що батько його захворів і лежить при смерті та хоче перед смертю з ним проститися. Сказав тоді королевич своїй коханій: — Я маю поїхати, мені треба тебе покинути, так от, даю тобі на пам’ять каблучку. Коли я стану королем, то повернуся назад і заберу тебе з собою. Сів на коня і поскакав. Коли він приїхав до батька, той вмираючи, сказав: — Любий мій сину. я хотів в останній раз подивитися на тебе перед смертю, обіцяй мені, що ти одружишся за моєю вказівкою, — і назвав королівну, що мала стати його дружиною. Син був такий засмучений,що не подумавши сказав: — Добре, любий батьку, хай буде, як ви хочете. Невдовзі король помер. Прийшов час сину виконати обіцянку, яку дав батькові, і звелів він сватати ту королівну,і її батьки погодилися видати заміж за нього свою доньку. Почувши цю звістку, його перша наречена так засмутилася через його невірність, що трохи не вмерла. І сказав їй батько: — Донечко моя рідна, чого ти така засмучена? Що ти хочеш, то і отримаєш. Подумавши вона промовила: — Любий батьку, хочу я щоб в мене було одинадцять дівчат, схожих на мене і обличчям, і зростом, і статурою. Ось привели їх до королівни, і звеліла вона зшити дванадцять мисливських костюмів, схожих один на одний. Одягли одинадцять дівчат у ці мисливські костюми, а королівна одягла дванадцятий. Потім вона простилася зі своїм батьком і поїхала разом із дівчатами до двору свого колишнього нареченого, якого вона так любила. Вона спитала, чи не потрібні йому мисливці, і чи не захоче він взяти їх на службу. Подивився на неї король, але не впізнав. А оскільки вони були красиві, то він охоче погодився. Так вони стали дванадцятьма мисливцями короля. Але був у короля лев, що будучи звіром чарівним, знав про все таємниче та приховане. І сказав віниодного вечора свому хазяїну: — Ти вважаєш, що в тебе дванадцять мисливців? — Так відповів король, — це дванадцять мисливців. А лев каже: — Ти помиляєшся, — це дванадцять дівчат. Король йому говорить: — Це ніяк не схоже на правду. Як ти зможеш це довести? — О, накажи насипати в коридорі горох, — відповів лев, — і відразу побачиш. У чоловіків крок твердий, впевнений: якщо пройдуть вони по горошинах, то жодна з них не ворухнеться; а якщо пройдуть дівчата, то дрібним кроком, обережно, — ось горошини й порозкатуються під ногами. Королю порада сподобалася, і він звелів так і зробити. Але був у нього слуга, якому прийшлись до вподоби мисливці. Він прийшов до них і все розповів. Подякувала йому королівна, і сказала дівчатам: — Йдіть по гороху твердо, впевнено. Коли наступного ранку король покликав до себе мисливців, то пройшли вони по гороху впевнено і твердо так, що жодна горошина не те що не покотилася, а навіть з місця не ворухнулася. Вони пішли, а король каже левові: — Ти мене обдурив, — вони пройшли як чоловіки. На що йому лев і каже: — Вони дізналися, що їх будуть випробувати. Ти постав у коридорі дванадцять прялок, вони пройдуть, зрадіють, а чоловіки не зраділи б. Але той слуга, знову відкрив мисливцям задум короля. І дівчата вирішили на прялки навіть не дивитися. І ось наступного ранку дванадцять мисливців пройшли через коридор, а на прялки і не подивилися.І знову король сказав левові: — Ти мене обдурив, — це справжні чоловіки, на прялки вони навіть не звернули увагу. І відтоді король перестав вірити левові. Дванадцять мисливців завжди супроводжували короля на полюванні, і чим далі, тим більше вони йому подобались. І сталось так, що одного разу під час полювання прийшла звістка про те, що його наречена вже їде до нього. Почула про це справжня наречена, і стало їй так боляче та гірко, що серце майже зупинилося, вона знепритомніла і впала на землю. Король вирішив, що з його любимим мисливцем сталося щось погане, підбіг до нього, щоб допомогти, і зняв рукавиці з рук мисливця. І раптом він побачив перстень, що подарував першій нареченій, зазирнув він їй в обличчя і впізнав її. Розчулилось його серце, поцілував він її, а коли вона відкрила очі, то промовив до неї: — Ти — моя, а я твій, і ніхто у світі не зможе нас розлучити! Відправив король назустріч іншій нареченій гінця, і звелів просити її повернутися додому, оскільки в нього вже є дружина. Тут і весілля зіграли. А лев знову отримав королівську ласку та довіру, — адже він весь час правду казав. |
|
Всього коментарів: 0 | |